Неслухняна Маша

Гук перший – дуже лінивий

Ця розповідь про одну звичайнісіньку дівчинку Машу, з якою сталося кілька абсолютно надзвичайних історій. Все почалося влітку, з поїздки до бабусі. Маші було вже вісім років, і батьки вперше вирішили залишити її саму в селі. Вже виходячи з хати, мама поскаржилася бабусі, що чим старшою стає її дочка, тим гірше вона поводиться. Інколи геть не слухається.

— Зовсім не думає про наслідки своєї поведінки! — нарікала мама. — Що з неї виросте?

— Нічого, — усміхнулася бабуся у відповідь, — із цим ми щось вирішимо.

Сама ж Маша була впевнена, що чудово все розуміє, знає, як правильно поводитися, і тим паче не потребує нудних і таких передбачуваних повчань дорослих. Тому після маминих слів дівчинка надулася і демонстративно відвернулася.

— Ти, доню, їдь, — бабуся м’яко перервала затягнуту і нечемну паузу, — а ми з Машею намагатимемося виправитися разом.

Мама, зітхнувши, кивнула, поцілувала надуту доню і, взявши сумку, вийшла з дому. Маша напружилася, чекаючи від бабусі покарання. Вона розуміла, що треба було ввічливо попрощатися з мамою, побажати їй щасливої дороги та пообіцяти бути розумницею.        

Але бабуся мовчала. Вона якось одночасно лагідно й суворо дивилася на онучку.

— Але ж я була скривджена, — спробувала виправдатися дівчинка, та не повірила і сама своїм словам.

— Мабуть, мамі тепер дуже сумно, — зауважила бабуся й кивком запросила онуку до столу. — Бачу, гаяти часу нам з тобою не можна. Але незабаром ти виправишся. Адже я маю намір відкрити тобі одну чарівну таємницю!

Маша одразу відірвалася від смачних вареників із вишнею і здивовано підняла брову. Їй одразу стало дуже цікаво — яка ж дитина не любить таємниці, та до того ж ще й чарівні! Але Галина Миколаївна багатозначно мовчала. Дівчинка швидко доїла ласощі і, забувши подякувати бабусі, підхопилася, кинувши на столі брудний посуд.

Вона так поспішала, що зовсім не помітила бабусиного кота Теодора і випадково наступила йому на хвіст. Величезний рудий кіт видав пронизливий крик і пухнастою кулею метнувся убік.

— Ба, ну де ж чарівна таємниця?

— Ич, яка швидка! — бабуся нахилилася і, піднявши скривдженого кота на руки, заспокійливо погладила тварину. Кіт одразу притих і, кинувши недобрий погляд у бік Маші, поблажливо замуркотів.

— Таємниці відкривають лише добрим дітям. Тобі доведеться цілий день поводитися добре, і тоді ввечері я дозволю тобі один раз подивитися в Дзеркало Долі. Воно показує, , що буде, якщо… Мені воно від моєї прабабусі дісталося. Воно старовинне та чарівне…

— Ти ба! Ось це таємниця! — захоплено вигукнула Маша. — Бабусю, ну, будь ласка, давай у нього вже сьогодні заглянемо? Будь ласка, будь ласка, будь ласка!

Бабуся на секунду задумалася, а потім сказала:

— Ну добре. Тільки тобі доведеться виправити три свої погані вчинки, які ти зробила за останні півгодини.

— Але ж я добре поводилася… — за звичкою почала сперечатися Маша, та раптом запнулася, — тільки маму образила…

— Добре, продовжуй, — підбадьорила бабуся онуку. Теодор зістрибнув із бабусиних рук і вичікувально подивився на дівчинку.

— Посуд за собою не помила і не подякувала за смачні вареники, — тихим голосом закінчила Маша. Їй стало соромно і сумно від того, що мить тому вона вважала себе дуже гарною дівчинкою, а тепер ясно, що це зовсім не так.

— Бабусю, але як я можу це виправити? Посуд то я зараз помию, “дякую” тобі скажу, а як же мама?

— А мамі можна зателефонувати та вибачитися, — підказала бабуся, з посмішкою спостерігаючи, як онука миє тарілку.

Через якихось п’ять хвилин Маша з Галиною Миколаївною вже піднімалися крутими дерев’яними сходами, які впиралися в скрипучі двері мансарди. Там давно ніхто не жив, тому в бабусиному великому господарстві вона відігравала почесну роль горища.

— Обережно голову, — дбайливо підказала бабуся, пропускаючи внучку вперед.

Маша несміливо зробила крок у запорошену пилом  напівтемряву горища і з цікавістю озирнулася. М’яке вечірнє світло тихо струменіло крізь невеличке запилене віконце. Із крокв, що підтримували дах, звисала неймовірна кількість сухих пучків трав, зв’язок цибулі та часнику, в’язанок кукурудзяних качанів. По кутках стояли мішки з крупами, кілька старих скринь, якісь інструменти та коробки, рама від старого велосипеда. Але середина приміщення була вільною. Там, біля пічної труби, що проходить через горище, стояло високе, накрите важкою плюшевою тканиною дзеркало в старовинній різьбленій оправі. Поруч стояли такі ж старовинні швейні машини і дивна дерев’яна конструкція на широкій станині. У передній її частині була натягнута величезна кількість товстих лляних ниток, які проходили через величезний гребінь, а далі чудово перепліталися в широке полотно. Його кінець був акуратно згорнутий і накритий такою ж тканиною, що і дзеркало.

— Це ткацький верстат, — пояснила бабуся. — Раніше не було машин і всі тканини виготовлялися вручну. Нам буде потрібне його полотно. Воно називається Полотном Долі.

Раптом справа щось зашурхотіло, і до бабусиних ніг метнулася вогненно-руда блискавка. Маша з острахом відсахнулася, але Галина Миколаївна з усмішкою її заспокоїла:

– Не лякайся, це Теодор. Іноді сюди забрідають миші. Він захищатиме нас. А ще може заговорити. Тож ти не лякайся. Коли працює Дзеркало, можуть відбуватися дивні і навіть чарівні речі.

Кіт сів біля Дзеркала, поважно подивився на дівчинку і ствердно нявкнув.

— Уф, — тільки й змогла відповісти Маша. Їй подобався Теодор, до пригоди із хвостом він навіть дозволяв себе брати на руки і гладити, але зараз, правду кажучи, вона сильно злякалася.

— Його треба підготувати до роботи, — продовжувала тим часом бабуся, знімаючи із Дзеркала покривало. — Дивись і запам’ятовуй. Спочатку посуваємо до Дзеркала ткацький верстат, пропускаємо Полотно Долі через швейну машинку, а потім через цю щілину в задній частині Дзеркала. А тепер найголовніше — червона нитка Поведінки!

Бабуся зняла з пічної полички великий клубок махрової нитки і акуратно зарядила його в швейну машинку. Один із кінців нитки вона пропустила через прироблене до задньої частини Дзеркала коліщатко і завела назад у швейну машинку, пропустивши через вістря великої голки.

— Ну ось і все, — бабуся задоволено оглянула систему, що вийшла, і підставила до швейної машинки два старих, але досить зручних стільці із різьбленими, як оправа дзеркала, спинками. — Бачу, ти нічого не розумієш.

Маша ствердно кивнула головою, не зводячи погляду з Дзеркала.

— Зате вона чудово розуміє, як правильно причавити своєму ближньому хвіст! — пролунав знизу нявкий голос.

— Заговорив! — вражено зойкнула Маша, притискаючись до бабусі.

— Ти не лякайся, онучко, Тео дуже добрий і розумний кіт. Ти йому просто на кухні на хвіст наступила і навіть не вибачилася.

Але Маша не боялася. Навпаки, їй стало дуже цікаво: чарівне дзеркало, кіт, що вміє говорити. Треба терміново вибачитися, вирішила дівчинка, а то раптом він образиться і перестане говорити.

— Слухай, Теодоре, ти не гнівайся, гаразд? Я ж не навмисне…

— Моєму хвостові від цього не легше, — їдко відповів кіт, так і не помітивши в очах Маші щирого каяття.

— Та гаразд, вибач вже її, вона навчиться. Давайте, краще я про Дзеркало розповім. Це зараз важливіше.

Із цими словами бабуся жестом запросила Машу сісти на стілець і, обійнявши онучку за плечі, уважно подивилася їй в очі.

— Бачиш, Машенько, кожен наш вчинок, рішення чи поведінка сьогодні обов’язково відгукнеться тобі завтра. Тобто у майбутньому.

— Відгукнеться? Це як? — незрозуміло перепитала Маша.

— Ну, скажімо так, наслідки від твоєї поведінки зараз обов’язково відіб’ються, вплинуть на твоє життя далеко в майбутньому. Хороша поведінка впливає добре, а погана? — бабуся запитливо подивилася на онучку.

— Погано? — здогадалася дівчинка.

Бабуся задоволено кивнула і посміхнулася.

— Тобто погана поведінка сьогодні відгукується завтра, впливає на майбутнє та відбивається на твоїй долі, на твоєму житті. Настають всякі там наслідки і таке інше… — спробувала ще раз роз’яснити сама собі дівчинка. Було зрозуміло, але якось дуже довго, і Маша вирішила подумки скоротити всі ці слова до короткого «гука». Хороша поведінка — добрий гук у майбутньому, погана — поганий.

— Ну добре, — засміялася бабуся, — нехай буде гук. Ось, давай я краще тобі розповім на прикладі. От ти любиш їсти дуже багато цукерок. Ти їх їси і їси, а твої зуби все псуються і псуються. Так от, Дзеркало нам і покаже, як виглядатимеш ти і твої зубки в майбутньому, чим закінчиться, до чого призведе твоє захоплення цукерками.

— Зуби зіпсуються до кінця і випадуть, а ще доведеться ходити до стоматолога і бридко свердлити дірки,— бадьоро прокоментувала Маша. — Цукерковий гук.

— Правильно, — засміялася бабуся, — тільки з цукерками простий приклад. Тут Дзеркало не потрібне, і так все ясно. Але є сотні інших, не таких простих гуків. Про деякі з них навіть я ще не знаю. Тут нам і стане в нагоді наше Дзеркало.

Маша швидко кивнула і з нетерпінням засовалася на стільці.

— Ба, а як воно працює?

— Керувати Дзеркалом дуже просто. Дивись. У тебе під ногою велика кована педаль від швейної машинки. Натискай на неї — і голка червоною ниткою Поведінки швидко вишиє на Полотні Життя майбутню долю. А Дзеркало покаже, що буде, що станеться в майбутньому, якщо не змінити свою поведінку зараз.

— Або гук, – згадала Маша нещодавно придумане слово. Воно їй дуже подобалося, до того ж робило її причетною до бабусиної таємниці.

На швейній машинці було ще багато всяких важелів і перемикачів, але бабуся про них нічого не розповіла, а сама Маша якось не спитала. І так було дуже цікаво.

— А тепер, — уже серйозно промовила Галина Миколаївна, — влаштовуйся зручніше і дивись. Нещодавно ти полінувалася прибрати за собою посуд. А ще іграшки не зібрала, та й мамі, я знаю, допомагати зовсім не любиш. От зараз ми з тобою і подивимося, що буде, якщо ти і далі будеш лінуватися. Яким буде гук такої лінивої поведінки?

Бабуся плавно натиснула на педаль швейної машинки. Голка зі стрекотом пурхнула по Полотну Долі. Заскрипів дерев’яними гребенями ткацький верстат. Зашаріло, тягнучись через Дзеркало, Полотно Долі. А Дзеркало… його поверхня засвітилася дзвінким блакитним світлом. Стало дуже яскраво… Потім сяйво поменшало. І тут Маша побачила бабусин будинок, ніби з висоти пташиного польоту.

— Зараз, онученько, — бабуся посмикала маленькі перемикачі на швейній машинці і дах будинку почав наближатися. Потім ніби розкрився, оголивши горище. І ось Маша вже бачить себе та бабусю!

— Це наше зараз, – пояснила бабуся. — А тепер подивимося, що буде в майбутньому. Що буде, якщо ти так і залишишся ледаркою?

Бабуся сильніше натиснула на педаль, голка слухняно зацокотіла, зображення в Дзеркалі майнуло і змінилося.

…

Осінь. Машина кімната в міській квартирі. Усюди безлад. Маша шукає олівці і не може знайти. Вона сердиться. Заходить мама. Її засмучує, що дочка знову не прибрала в кімнаті. Поганий настрій передається татові. У хаті сумно.

— Це тільки початок, — зітхнувши, відзначила бабуся, знову натискаючи на педаль.

…

Минуло два роки. Зима. Маша все частіше лінується робити домашнє завдання. Адже гратися цікавіше. Щоразу вона приходить до школи непідготовлена. Оцінки все гірші. Контрольна – на “трійку”. З відмінниками дівчинка вже не товаришує – їм разом нецікаво. Зате часто лається з батьками, бо не хоче виконувати їхні доручення. Вона звикає бути ледаркою.

…

Ще через п’ять років. Маша випускниця. З поганими знаннями їй не вдається вступити до інституту. Маші взагалі вже не цікаво вчитися. Мамі та бабусі не допомагає. Зате гуляє до вечора. Компанія таких, як вона, ледарів вештається допізна містом. З гурту їй подобається один хлопець. Це взаємно, і вони планують весілля. Вони мають спільний інтерес — обоє люблять гуляти і не люблять працювати.

— Швидше б вирватися з дому, подалі від обов’язків і нудних повчань, — думає Маша із Дзеркала.

— Віддзеркалення, — одразу вигадала їй ім’я справжня Маша. Бабуся згідно кивнула і зауважила:

— Віддзеркалення думає, що, одружившись, у неї відразу почнеться легке життя. Це велика помилка. Лінь уже стала частиною її серця!

…

 Після весілля минуло кілька років. Батьки насилу забезпечили ледарям квартиру. Але це була їхня остання допомога… У квартирі не прибрано та незатишно. У раковині скупчився брудний посуд. Віддзеркалення свариться з чоловіком. Обоє хочуть тепла та затишку, але жоден із них не готовий заради цього трудитися. У хаті — бідність. І це теж привід для постійних сварок. У колисці лежить їхня дитина. Вона плаче. Батьки довго сперечаються про те, хто повинен міняти пелюшки.

За кілька місяців чоловік звинувачує в усьому свою дружину, хоча винен не менше, кидає ліниве Віддзеркалення з дитиною і йде із сім’ї.

— Ну не може ж бути настільки погано, — пробурчала собі під ніс бабуся, натискаючи на педаль, — батьки ж тебе старанно виховували. Давай подивимося далі.

Але Маша навіть не кивнула у відповідь. Дівчинка не зводила скляного погляду від свого Віддзеркалення. Нарешті дівчинка прошепотіла:

— І це все може бути через одну не вимиту тарілку?

— Ні, — зітхнувши, відповіла бабуся, — не через тарілку, а через звичку. Лінуючись у малому, ти потроху звикаєш ледарювати. І незабаром твоя лінь починає впливати на твоє життя. І чим більше ти лінуєшся, тим більше звикаєш, і тим ріднішим тобі стає байдикування. Врешті-решт воно стане частиною тебе. Перемогти його буде дуже складно. Але мені здається, що ти все-таки впораєшся.

— У чому особисто я сумніваюся, — зітхнувши, похитав головою Теодор, який теж не відривав погляду від Дзеркала.

Останні слова кота заглушило стрекотіння голки. Зображення в Дзеркалі знову змінилося.

…

Відтоді, як пішов лінивий чоловік, минуло десять років. Заради дитини Віддзеркалення багато працює двірником. Їй дуже важко і вже нема з ким, та й ніколи сваритися. У квартирі лад, але все ще бідно і якось безрадісно. Дитина бачить, як важко матері, і росте помічником. Незабаром за багаторічну старанну працю держава надає їм квартиру. Син працьовитий. Він вибирає собі таку саму дружину. У них все гаразд і вони щасливі. Дивлячись на них, Віддзеркалення радіє.

— Ось бачите! Бачите! — раптом вигукнула Маша, схоплюючись зі стільця. Теодор про всяк випадок відсунувся від неї на два кроки і сховав хвіст. — Я впоралася! У нас усе добре!

— Так, онучечко, — відповіла Галина Миколаївна, відриваючись від машинки, Дзеркало одразу згасло, — ти впоралася. Але якою ціною? Все життя в бідах і злиднях. Та й не було його, того життя. Одні муки. Добре, що все добре закінчилося, але чи не краще було з дитинства звикати працювати так, як треба?

— Краще, — винувато насупилася Маша. — А що для цього потрібно? Як навчитися?

— Щодня ти маєш перемагати свою лінь у малому. То посуд помий, то підлогу підмітати.

— То кота нагодуй… — підтакнув Теодор, і Маші здалося, що він якось недоречно грайливо підморгнув.

Бабуся швидко посміхнулася і продовжила:

— Бачиш безлад, прибери відразу. Дали завдання – зроби, не відкладай, і лише потім відпочивай. Незабаром така поведінка увійде у звичку. А потім звичка стане частиною тебе. І ти станеш працьовитою.

— Ого! Та це ж так складно та багато! — запротестувала дівчинка і насупилася. Їй зовсім не хотілося так багато працювати. — Може, твоє Дзеркало зовсім не правду показує!

Теодор, що сидів поруч, зневажливо пирхнув і демонстративно відвернувся вбік. Коту явно не сподобалася Машина відповідь.

Але бабуся лише посміхнулася, і, лагідно обійнявши онучку, продовжила:

— Зараз я відкрию тобі головну таємницю цього лінивого гука. Ти не повіриш, але нероби та працьовиті працюють приблизно однаково! Працьовиті навіть трохи менше!

— Не може бути! — здивувалася Маша.

— Подумай сама. У раковині твоє ліниве Віддзеркалення мало п’ять брудних тарілок. Вона що їх взагалі ніколи не мила?

— Мила, — подумавши, відповіла Маша, — коли накладала нову їжу.

— А скільки на той момент вона мила тарілок?

— П’ять, — промимрила очевидну відповідь Маша. Вона ще не розуміла бабусю.

— Добре. П’ять, — загадково посміхнулася Галина Миколаївна. — А якщо уявити, що на місці Віддзеркалення опинилася б твоя мама — чудова господиня. Скільки тарілок вона помила б одразу?

— Теж п’ять. У Віддзеркалення більше їх і не було, — збентежено відповіла Маша. — Справді, і там, і там — по п’ять тарілок. То в чому ж різниця?

— А різниця, онучко, у своєчасності. Будь-яку справу треба робити вчасно. І мама, і Віддзеркалення, зрештою, зробили б однакову роботу — помили б п’ять тарілок. Ось тільки мама зробить це одразу і матиме на кухні порядок. А Відображення буде лінуватися і тягнути до останнього. Відповідно буде жити у бруді. А на кухні у неї будуть…

— …таргани, — прошепотіла Маша.

— І миші, — солодко промуркотів Теодор і не моргаючи глянув на дівчинку: — Машо, може, ти все-таки станеш ледаркою? А я мишей ловитиму. Заживемо!

Кіт замріяно закотив очі і гнучко потягнувся.

— Ну ні! — твердо відповіла дівчинка. — Від цього моменту я намагатимуся робити все, як належить. І вчасно!